Присвячується світлій пам’яті І.А. Геля
Чого дурні – бо бідні, чого бідні – бо дурні… Українці продовжують не жити, а виживати. І часто в своїх невдачах винні ми самі. Легко плакати і звинувачувати в своїх бідах всіх, починаючи від президента і закінчуючи сусідом, який... просто вам не подобається :)
Значно важче чогось досягти. Особливо, в нашій країні, де надзвичайно багато обставин виступають проти тебе. Всьому є об’єктивні причини, якщо ми побачимо їх, то може зможемо знайти хоч якісь шляхи виходу.
Читаючи на Українській Правді блоґ Володимира Цибулько, я натрапив на цікаве інтерв’ю Івана Андрійовича Геля для "України Молодої", де знайшов багато причин «чого ми так зараз живемо» і чому все так повільно міняється, або міняється на гірше. Далі буду цитувати:
«Нинішня ситуація в Україні породжена не останніми п'ятьма роками і навіть не останніми 20 роками. Вона коріниться у подіях останніх 50-70 років. Свого часу товариства «Просвіта», «Пласт» і «Сокіл» та греко-католицька церква створили сплав віри і внутрішнього поклику, виховавши покоління 30-х та 40-х. У повоєнний період не було часу на розбещування. А вже потім прагматизм, у гіршому розумінні цього слова, робив так, що все перетворювалося на духовний секонд-хенд. І КДБ, і посмикування простої державної системи настільки залякували, роблячи людей, м'яко кажучи, гнучкими, що годі й казати. В одному товаристві він був патріот і ніби не лицемірив, говорячи про якісь цінності, а паралельно він був слухняним комсомольцем, готовий здати тих людей, перетворившись на щось жалюгідне. Це творило суспільство подвійної моралі, роздвоєності душі. Це призвело до того, що покоління моєї доньки, та й вона сама, попри те, що шляхетна, віруюча і порядна, – «совок». І я якоюсь мірою «совок».Від себе продовжу, що це все мучить нас і до нині, ми ліниві і часто «на роботі відпочиваємо, а після роботи - працюємо». Так українці – ліниві. Або як в Файній Юкрайні: «хоч закордоном, але працьовиті». Це вам каже людина, яка жила в США. Там я дійсно побачив, що таке робота і яка ціна грошей. Тобі платять, платять добре, але робити треба старанно, відповідально і багато, дуже багато.
Наведу невеличкий приклад: колись ми з мамою сапали буряки у колгоспі, і десь я там лишив бур'ян. Мати мені каже, чого ж то я так. Я їй пояснив: кому то треба, це ж «колгоспне»! А мати мені повіла: «Нє, сину, де б ти не працював, на панщині, в колгоспі чи в себе, – все маєш однаково сумлінно працювати. Бо це Боже».
То було покоління глибокої віри і послідовної порядності. А потім уже сталися фатальні зімни: мовляв, якщо не вкрав на заводі – дурень. Бо ж у моралі внутрішньої вседозволеності можна робити все, що завгодно.
Із подібною мораллю ми увійшли у події кінця 1980-х років…»
ІТ-совки
Часто ми залишаємося совками навіть на найсучасніших професіях. Це те, коли дизайнер псує цікаву ідею маленькими недопрацюваннями, мовляв «я не Лєбєдєв і заробляю не так як Лєбєдєв, щоб слідкувати за кожним пікселем». І ніколи не будеш мати й десятої частини Тьоминого заробітку, якщо не полюбиш кожен піксель в своїй роботі. Ще приклад, коли оптимізатор забуває прописати Meta Description для важливих сторінок. «А навіщо? Google їх не враховує при ранжувані, а мені платять гроші за позиції, а не куплений товар…» - скаже сеошнік. А те, що в описі під лінком на сайт Google буде парсити якусь кашу, то фігня. І те, що CTR такої позиції буде низьким і ніхто не зайде, і не купить товар, то теж гореоптимізатора не цікавить.
Так само верстальник може сказати, що мультибраузерність – не обов’язкова, а валідність – взагалі нікому не потрібна.
Які можна зробити висновки?
«Совок» - це духовно-моральний рак {гангрена/катаракта/ще щось страшне}, що не дає більшості з нас повноцінно розвиватися в професійному плані, розкрити ввесь свій потенціал і, зрештою, досягти успіху та жити нормально. Виріжте з себе дух «совка». Вбийте цього вампіра. А відповідальність, прискіпливість, скрупульозність і настирливість будуть вам замість осикових кілків, часнику та срібних куль :)Всім моїм читачам бажаю успіху, визнання і грошей ;)
P.S. Всі збіги з реальними історіями з життя, а також з прототипами в описі – це лише збіги :)
Читати далі...
