Село і блоги

Коли ми кажемо, що в Україні вже нема такого місця, куди б не добрався веб, ми, можливо, самі не підозрюємо, в які місця він по-справжньому вже проник. Наразі блоги ведуть солдати із караульних приміщень, пацієнти психлікарень, а митець Володарський пише безпосередньо з «хімії» під Києвом. В принципі, не таке велике досягнення, враховуючи, що в сусідній Росії вже є блоги, які ведуть ув’язнені самих «критих» тюрем. "Тексти" провели дослідження сільської блогосфери.

Україна ж, як держава із міцними традиціями та найкращими в Європі чорноземами, просо зобов’язана була створити свою автентичну та неповторну сільську атмосферу. І вона є, навіть у блогосфері. Сільські блогери не мають великої популярності, але виключно через те, що за рідкісними випадками вони присвячують свої щоденники місцевим новинам. Навряд чи хтось в Києві буде читати новини про те, що хтось там продав свиню, чи купив корову. Такий собі міський снобізм. Як на мене, то 60% прочитаного у моїй власній, старанно відібраній і постійно цензурованій френдстрічці не набагато змістовніше цього.

В своїй еволюції блогосфера відтворює еволюцію друкованих медіа. Тому, певно, немає нічого дивного, що блоги селян більше нагадують районну газету, в той час, як міські – газету, прости Господи, «Сєгодня».

Тому зваживши на ці два полюси, я вирішив познайомити шановну аудиторію з дописами в мережу мешканців сіл і хуторів. Я люблю перечитувати їх. Чимось записи у всесвітній мережі якогось дядька із села на сто хат у мене особисто асоціюються зі спробами землян завести через радіосигнали контакти з позаземними цивілізаціями.

Отже, найбільш улюбленим моїм чтивом є блог якогось мешканця тернопільського села Ковалівки.

Про себе автор скромно повідомляє так: «хто мене не знає - я вихожу в село 1 раз в тиждень в центр на пиво, а весь свій вільний час провожу за своїм любимим ПК». І хай хтось тільки спробує сказати, що таким прекрасним, змістовним життям живуть тільки студенти КПІ!

Село Ковалівка. В одому з таких будинків живе місцевий блогер.

З блогу нашого автора можна винести безліч цікавого – про те, що вперше за сімнадцять років в клубі показали кіно, і це був захоплюючий фільм «Бандерівці», який привезла кінопересувна установка від партії ВО «Свобода». Дуже багато повідомлень про рейди міліції по самогонникам в селі.

Цих повідомлень настільки багато, що відчувається певна авторська небайдужість до саморобного алкогольного напою. Правда, враховуючи, що тільки під час одного міліцейського рейду було прикрито чотири цехи з випуску «лівих» алкогольних напоїв, та вилучено біля 1,5 тисячі літрів спирту, можна припустити, що самогон в цьому районі є сталим традиційним народним промислом.

Трапляються в селі і надзвичайні пригоди: так дуже багато уваги приділено аварії автобуса Добриводи-Тернопіль, що сталася прямо під інкубаторною фермою. Цікаво також, що кожне повідомлення автора читає не так і мало людей – від 400 до 700 чоловік, тобто кожен другий мешканець села!

Селяни також обурюються «баянами», що їх допускає наш селищний блогер. Наприклад, новина про водія, який взяв підвести селянку до Монастирища, а замість цього зґвалтував її у автівці неприроднім способом, має різкий коментар односельчанина: «Так це ж новина торішньої давності. Шановний "режисьор"! Вам треба не поновляти, а друкувати інші новини. А то неінтересно шаритись по цьому сайті». Однім слово, ви хоч і в селі, але це не дає вам права на флуд.

Хоча по селам зустрічаються і копіпастери, хоч кількість їх все рівно, дуже невелика в порівнянні з загальним масивом сільських блоггерів.

Як зразок можна навести блоггера з села Нечаєвого, який з місця в кар’єр розпочинається словами: «Канадські вчені зробили висновки, що якби доба складалася з 25 годин - це б значно полегшело життя жіночій частині людства.»

Як правило, сільські блогери набагато краще від міських розуміють, наскільки неактуально і недоречно писати хоч про британських, хоч про канадських вчених, якщо ти сидиш у глухій дирі, і максимум, що може урізноманітнити твоє розмірене життя – це черговий міліцейський трус з приводу продуцентів самогону.

Що стосується мук творчості, то вони притаманні селянам не менше, аніж міським учасникам соціальних мереж. Блог, він, як відомо – це мутант-тамагочі. Для багатьох виявляється неабиякою новиною, що щоденник недостатньо створити , що його треба чимось заповнювати.

Так, наприклад, у блоггера з села Бондарів Коломийського району є всього три записи.
Перший з них найбільш оптимістичний: «нарешті я маю час і можливість зайнятися нашим сайтом!». Другий вже трохи більш остуджений: «Скоро буду мати час і можливість займатися цим сайтом:)Вже знаю що я зроблю:)», а третій повністю депресивний «Лінь мені займатися цим сайтом:)Хто щось вміє, ходіть у адміни:)». І – дивна річ – яке б не було велике село Бондарів, чомусь бажаючих пристати на пропозицію не знаходиться.

Я думаю, що сільський блогер в силу ряду причин набагато більший подвижник, ніж його міський колега. Не кажучи про низький рівень доходів у селах, які роблять комп’ютер з Інтернетом предметом розкошів, треба ще й відзначити, що ведення блогу ніяк не вписується у формат сільського життя з його роботою зранку до ночі.

Я думаю, що описані мною герої не раз чули від своїх половин побажання «зайнятись чимось корисним». Колись мене занесло в село писати про дядька, який весь вільний час тратив на саморобний підводний човен, на якому пірнав у сусідньому кар’єрі.

Коли ж я у захваті сказав його дружині, що таким унікальним підводним човном вона могла б пишатися, у відповідь мені був тільки розпачливий стогін, в ньому читалося: «У всіх чоловіки, як чоловіки, трохи п’ють, трохи б’ються, а мій йолоп весь час тратить на оту дурну субмарину». Я не сумніваюсь, що сільська блогосфера не раз чула від своїх половин побажання зайнятися ділом. Тобто фактично перед нами сміливі мученики-подвижники Інтернету, може ще не такі вперті, як Джордано Бруно, але все ж переконаніші за Галілея.

Цікаво, що, за моїми підрахунками (а інших ви поки що не знайдете) більшість селищних блогерів мешкає чомусь в Тернопільській області, а також переважна більшість з них веде паралельно з блогом і сайт свого села – тим більше, що ряд безплатних сервсів пропонує вже готові сторінки для такого сайту з вмонтованим у них блогом.


Таким є, наприклад, блог селянина з села Фащівки Підволочиського району, в якому відображені навіть такі деталі фатівського життя, як розпаювання майна.

До речі, цей блоггер має чітку спрямованість на історію, більшість його записів є спогадами односельців про бої УПА. За великим рахунком, історик чи краєзнавець зможуть тут знайти дещо цікаве.

Ще на http://nkrasne.wordpress.com розмістив свою сторінку мешканець миколаївського села Новокрасне, де можна прочитати багато чого цікавого – від відкриття нового провайдера в селі і до того, яку рибину спіймав його сусід.

І знову ж таки, автора заносить на роздуми про спиртне: «У колишньому будинку побуту збираються відкрити новий бар. Гадаю, це добре, бо конкуреція вигідна для споживача» - пише він.

А може, це я просто грішу на святих подвижників, що попри всі негаразди просувають блогосферу у село. Адже про що їм іще писати в умовах, коли навколо найяскравіші події – міліцейський трус чи новий горілковий бар?

Автор: Микола Поліщук